Rājā
एकाकी दुःखबहुलो न्यवसन्निर्जने वने ॥ एकदा क्षुत्परिश्रान्तो निदाघार्त्तः पिपासितः
जीर्णं देवालयं विष्णोरपश्यं विजने वने ॥ हंसकारण्डवाकीर्णं तत्समीपे महत्सरः
पर्यन्तवनपुष्पौघच्छादितं तन्मुनीश्वर ॥ अपिबं तत्र पानीयं तत्तीरे विगतश्रमः
फलानि जग्ध्वा शीर्णानि स्वयं क्षुच्च निवारिता ॥ तस्मिञ्जीर्णीलये विष्णोनर्निवासं कृतकवानहम्
जीर्णस्फुटितसंधानं तस्य नित्यमकारिषम् ॥ पर्णैस्तृणैश्च काष्ठैघै र्गृहं सम्यक् प्रकल्पितम्
स्वसुऱार्थं तु तद्भमिर्मया लिप्ता मुनीश्वर ॥ तत्राहं व्याधवृत्तिस्थो हत्वा बहुविधान्मृगान्
आजीवं वर्तय न्नित्यं वर्षाणां विंशतिः स्थितः ॥ अथेयमागता साध्वी विन्ध्यदेशसमुद्भवा
निषादकुलजा विप्रा नान्मा ख्याताऽवकोकिला ॥ बन्धुवर्गपरित्यक्ता दुःखिता जीर्णविग्रहा
ekākī duḥkhabahulo nyavasannirjane vane || ekadā kṣutpariśrānto nidāghārttaḥ pipāsitaḥ
jīrṇaṃ devālayaṃ viṣṇorapaśyaṃ vijane vane || haṃsakāraṇḍavākīrṇaṃ tatsamīpe mahatsaraḥ
paryantavanapuṣpaughacchāditaṃ tanmunīśvara || apibaṃ tatra pānīyaṃ tattīre vigataśramaḥ
phalāni jagdhvā śīrṇāni svayaṃ kṣucca nivāritā || tasmiñjīrṇīlaye viṣṇonarnivāsaṃ kṛtakavānaham
jīrṇasphuṭitasaṃdhānaṃ tasya nityamakāriṣam || parṇaistṛṇaiśca kāṣṭhaighai rgṛhaṃ samyak prakalpitam
svasuऱाrthaṃ tu tadbhamirmayā liptā munīśvara || tatrāhaṃ vyādhavṛttistho hatvā bahuvidhānmṛgān
ājīvaṃ vartaya nnityaṃ varṣāṇāṃ viṃśatiḥ sthitaḥ || atheyamāgatā sādhvī vindhyadeśasamudbhavā
niṣādakulajā viprā nānmā khyātā'vakokilā || bandhuvargaparityaktā duḥkhitā jīrṇavigrahā
«Одинокий, многострадальный, обитал я в безлюдном лесу. Однажды, изнурённый голодом, измученный зноем, жаждущий, увидел я в безлюдном лесу обветшалый храм Вишну, а вблизи него — великое озеро, усеянное лебедями и утками, покрытое цветочным множеством прибрежных лесов, о владыка муни. Пил я там воду и на том берегу отринул усталость. Поев опавших плодов, утолил я и голод. В том обветшалом жилище сотворил я себе обитель Вишну; починку ветхого и треснувшего в нём творил я постоянно. Листьями, травами и брёвнами жилище было устроено как должно. Ради своего же удобства земля та мною была обмазана, о владыка муни. Там я, живущий промыслом охотника, убивая многовидных зверей и добывая тем пропитание, пробыл постоянно двадцать лет. Тогда пришла эта добрая, происшедшая из страны Виндхья, рождённая в роду нишадов, по имени известная Авакокила, покинутая родичами, страдающая, телом иссохшая».
314d8c514c27 · 发布于 2026年9月4日 23:02:37 UTC
可用语言RU用方向键翻颂
Он чинит храм не ради заслуги, а потому что живёт в нём: крыша над своей головой. И пол мажет глиной прямо сказано — «ради своего удобства».
Весь этот храм для него — навес охотника, из которого он двадцать лет ходит бить зверя. Ни одного поклона в рассказе пока нет.
Женщину, которая придёт, называют сразу «доброй» — хотя её собственный рассказ будет о другом. Рассказчик уже знает, чем всё кончилось.