तेषां शस्त्रसमुद्भूतं रजस् तीव्रम् अदृश्यत ॥
प्रवातेनोद्धतं राजन् धावद्भिश् चाश्वसादिभिः ॥
रथनेमिसमुद्भूतं निःश्वासैश् चापि दन्तिनाम् ॥
रजः संध्याभ्रकपिलं दिवाकरपथं ययौ ॥
रजसा तेन संपृक्ते भास्करे निष्प्रभीकृते ॥
संछादिताभवद् भूमिस् ते च शूरा महारथाः ॥
मुहूर्ताद् इव संवृत्तं नीरजस्कं समन्ततः ॥
वीरशोणितसिक्तायां भूमौ भरतसत्तम ॥
उपाशाम्यत् ततस् तीव्रं तद् रजो घोरदर्शनम् ॥
ततो ऽपश्यं महाराज द्वंद्वयुद्धानि भारत ॥
यथाप्राग्र्यं यथाज्येष्ठं मध्याह्ने वै सुदारुणे ॥
वर्मणां तत्र राजेन्द्र व्यदृश्यन्तोज्ज्वलाः प्रभाः ॥
शब्दः सुतुमुलः संख्ये शराणां पतताम् अभूत् ॥
महावेणुवनस्येव दह्यमानस्य सर्वतः ॥
teṣāṃ śastrasamudbhūtaṃ rajas tīvram adṛśyata ||
pravātenoddhataṃ rājan dhāvadbhiś cāśvasādibhiḥ ||
rathanemisamudbhūtaṃ niḥśvāsaiś cāpi dantinām ||
rajaḥ saṃdhyābhrakapilaṃ divākarapathaṃ yayau ||
rajasā tena saṃpṛkte bhāskare niṣprabhīkṛte ||
saṃchāditābhavad bhūmis te ca śūrā mahārathāḥ ||
muhūrtād iva saṃvṛttaṃ nīrajaskaṃ samantataḥ ||
vīraśoṇitasiktāyāṃ bhūmau bharatasattama ||
upāśāmyat tatas tīvraṃ tad rajo ghoradarśanam ||
tato 'paśyaṃ mahārāja dvaṃdvayuddhāni bhārata ||
yathāprāgryaṃ yathājyeṣṭhaṃ madhyāhne vai sudāruṇe ||
varmaṇāṃ tatra rājendra vyadṛśyantojjvalāḥ prabhāḥ ||
śabdaḥ sutumulaḥ saṃkhye śarāṇāṃ patatām abhūt ||
mahāveṇuvanasyeva dahyamānasya sarvataḥ ||
«От их оружия поднявшаяся густая пыль виднелась, взвеянная ветром, о царь, скачущими всадниками, поднятая ободьями колёс и дыханием слонов; пыль, бурая, как закатные тучи, взошла на путь солнца. Той пылью объятым, когда солнце померкло, окутана стала земля, и те герои-махаратхи. Но словно через миг стало беспыльно повсюду, когда полита была кровью героев земля, о лучший из Бхаратов. Тогда я видел, о великий царь, поединки, о Бхарата, по старшинству и достоинству, в прежестокий полдень. И поднялся прешумный гул падающих стрел в битве, словно большой бамбуковой рощи, горящей со всех сторон».
365b7fc4edc1 · published Jun 20, 2026, 2:40:00 PM UTC
Available inRUPage between verses with
Пыль восходит до самого солнца и гасит его свет — а затем оседает, прибитая кровью героев: вновь ясность куплена ценою жизней. Гул падающих стрел подобен треску горящей бамбуковой рощи. Прежестокий полдень — тот же час, в который пал Шалья; день движется к новым смертям, и сама природа, меркнущая и кровавящаяся, вторит этому распаду.