वसिष्ठ उवाच
अथ सहचरो बाल इतस्ततो रोरूयमाणो रामं तथाविधं राज्ञे व्यज्ञापयत्
अथ राजा राममादाय वशिष्ठमाह किमिदं रामस्येति पप्रच्छ
अथ वसिष्ठो भस्मादायाभिमन्त्र्य ब्रह्मराक्षसं मोचयामास
पप्रच्छ को भवानिति स चाहाहं वेदगर्वितो ब्राह्मणो बहुशः परधनमपहृत्य ब्रह्मराक्षसो जातो मे निष्कृतिं विचारय
इदानीमितः परमेकवर्षशतोपभोग्यं राक्षसत्वं नरकं भागीरथीस्नानमेकं शिवाय बिल्वपत्रशतं समर्प्य ततः स्नात्वा पापाद्विमुक्तो भवसीति
कदाचित्तादृशं कृतपुण्यं तव पदं प्रयच्छामि तदुपरि शिष्टां गतिं भजेति वसिष्ठवाक्यमाकर्ण्य ब्रह्मराक्षसो वसिष्ठोपदिष्टपुण्यवशाद्दिव्यशरीरो भूत्वा नमस्कृत्य स्वर्गं जगाम
अथ रामं प्राप्ते काले उपनीय वसिष्ठो वेदानध्यापयामास षडङ्गानि मीमांसाद्वयं नीतिशास्त्रं च
atha sahacaro bāla itastato rorūyamāṇo rāmaṃ tathāvidhaṃ rājñe vyajñāpayat
atha rājā rāmamādāya vaśiṣṭhamāha kimidaṃ rāmasyeti papraccha
atha vasiṣṭho bhasmādāyābhimantrya brahmarākṣasaṃ mocayāmāsa
papraccha ko bhavāniti sa cāhāhaṃ vedagarvito brāhmaṇo bahuśaḥ paradhanamapahṛtya brahmarākṣaso jāto me niṣkṛtiṃ vicāraya
idānīmitaḥ paramekavarṣaśatopabhogyaṃ rākṣasatvaṃ narakaṃ bhāgīrathīsnānamekaṃ śivāya bilvapatraśataṃ samarpya tataḥ snātvā pāpādvimukto bhavasīti
kadācittādṛśaṃ kṛtapuṇyaṃ tava padaṃ prayacchāmi tadupari śiṣṭāṃ gatiṃ bhajeti vasiṣṭhavākyamākarṇya brahmarākṣaso vasiṣṭhopadiṣṭapuṇyavaśāddivyaśarīro bhūtvā namaskṛtya svargaṃ jagāma
atha rāmaṃ prāpte kāle upanīya vasiṣṭho vedānadhyāpayāmāsa ṣaḍaṅgāni mīmāṃsādvayaṃ nītiśāstraṃ ca
Тогда мальчик-товарищ, громко плача и бегая туда и сюда, сообщил царю о Раме в таком виде. Царь, взяв Раму, сказал Васиштхе и спросил: «Что это с Рамой?» Тогда Васиштха, взяв пепел и заговорив его мантрой, изгнал брахма-ракшаса. Он спросил: «Кто ты?» И тот сказал: «Я брахман, кичившийся Ведами; многократно похищая чужое добро, я стал брахма-ракшасом. Измысли мне искупление». — «Ныне и впредь тебе положено ракшасство на сто лет и ад. Одно омовение в Бхагиратхи: поднеся Шиве сто листьев бильвы и затем омывшись, ты станешь освобождён от греха. Когда-нибудь я дам тебе место такой же содеянной заслуги, а сверх того прими достойный путь». Выслушав слово Васиштхи, брахма-ракшас силою указанной Васиштхой заслуги стал с божественным телом и, поклонившись, ушёл на небо.
93fd0bb05e4f · опубликовано 3 сент. 2026 г., 04:13:51 UTC
Доступно наRUЛистайте стихи клавишами
Ракшас не оправдывается и не торгуется: он прямо называет свой грех — кичился Ведами и брал чужое, — и просит не пощады, а искупления. Просьба эта, «измысли мне искупление», и есть поворотная точка: она признаёт и вину, и то, что выход существует. Ответ Васиштхи устроен по той же мерке, что и притчи о поклонении на неправедное: за чужое добро — сто лет ракшасства, но одно омовение и сто листьев бильвы снимают грех. Тяжесть кары не отменяется, а перевешивается.