वार्यमाणः स कृष्णेन पार्थेन च महात्मना ॥
भीमेन चक्ररक्षाभ्याम् अश्वत्थाम्ना कृपेण च ॥
कर्णेन वृषसेनेन सैन्धवेन तथैव च ॥
विक्रोशतां च सैन्यानाम् अवधीत् तं यतव्रतम् ॥
प्रायोपविष्टाय रणे पार्थेन छिन्नबाहवे ॥
सात्यकिः कौरवेन्द्राय खड्गेनापाहरच् छिरः ॥
vāryamāṇaḥ sa kṛṣṇena pārthena ca mahātmanā ||
bhīmena cakrarakṣābhyām aśvatthāmnā kṛpeṇa ca ||
karṇena vṛṣasenena saindhavena tathaiva ca ||
vikrośatāṃ ca sainyānām avadhīt taṃ yatavratam ||
prāyopaviṣṭāya raṇe pārthena chinnabāhave ||
sātyakiḥ kauravendrāya khaḍgenāpāharac chiraḥ ||
Удерживаемый Кришною и Партхою, великим душою, Бхимою, двумя стражами колеса, Ашваттхаманом и Крипою, Карною, Вришасеною, а также Саиндхавою, и [при] вопиющих войсках, — [Сатьяки] убил того, верного обету. [У] воссевшего [в] прая [в] битве, [у] отсечённорукого Партхою владыки Куру, Сатьяки мечом снёс голову.
dc2f9f32b313 · опубликовано 19 июл. 2026 г., 16:25:13 UTC
Доступно наRUENЛистайте стихи клавишами
Враги и друзья — Кришна, Арджуна, Бхима, Карна, Крипа — единодушно силятся удержать Сатьяки: где обе рати заодно, там сомнения в неправоте нет. Знаменательно, что он всё же сносит голову молящемуся: ослеплённая месть глуха к единогласному осуждению. Стих учит, что когда и свои, и враги в один голос отвращают от дела, оно почти наверное неправо; и тот, кто и тогда не внемлет, выдаёт, что им правит не дхарма, а застарелая обида.